14 лютого 2008 року, день Валентина

Якщо маю час після чергової поїздки на Петрівку за пресою та книжками, полюбляю зайти до "Пузатої Хати" на Подолі, випити чашечку кави з тістечком або шматочком торту (жодних хвилювань щодо фігури, бо знаю, що це точно не зашкодить).
Продовження...

Впевнена, що однією з причин, чому для втілення я обрала саме цей час, є МУЗИКА. Розмаїття стилів і ритмів, неймовірна доступність відтворення і копіювання, можливість змінювати звучання. Слава Богу, я вже звільнилася від страждань, що навчитися танцям я просто не спроможна . З насолодою дивлюсь на професійних танцюристів, що парою линуть у віденскому вальсі або намагаються відтворити запальний дух латино чи пристрасті танго. Це не моє...
Продовження...

Сама не вірю, що я це пережила: мій перший переліт літаком.

За місяць, що передував 8 грудню (а квиток я купила завчасно, як мені і радили), я перетворилала на суцільний неспокій. Настрій від удаваних веселощів перестрибував до нестримних сліз, слово ""боюся" раз по раз злітало з вуст. Інтенсивність цього жаху лише зростала від наближення часу "Х". До цілком зрозумілого хвилювання за безпеку свого життя додався звичний острах, щось зробити не так. Хоча усі гострі предмети лежали у багажі (я вже подумки розпрощалася з моїми приладдями для манікюру після оповідей про крадіжки у Бориспільському аеропорті), а зброї чи наркотиків я і вдома не мала, після реєстрації на рейс я просто плакала, міцно вчепившись у куртку чоловіка . На намагання присоромити мене відрізала: "Перший раз можна".

Продовження...

Що відчувають душі, які колись кохали одна одну, якщо вони зустрічаються не через кілька років, а через багато століть? Я обов'язково спитаю тебе про це. Про що ти подумав, коли вперше мене побачив?

Пробач, я таки тебе не впізнала. Можливо, за добу серце схаменулося, бо як інакше пояснити, що від повної байдужості воно перевернулося на шалене кохання. Набагато пізніше прокинувся розум. Несподівано спитав: "А чи не бачилися ми раніше?" Вдруге за життя виявив невластиву йому цікавість.

Продовження...

Щонайменше раз на тиждень мені доводиться бувати на станції метро "Лісова". Щоразу одна й та сама думка: осередок злиднів. Щоразу намагаюся не помічати бруду, натовпу, калік та продавців усілякого мотлоху.

Я відхилилася від звичного маршруту лише на крок, щоб подивитися краєм ока на товар тітоньки, що пропонувала вироби з природних (та не дуже) каменів. Низки перлів так кумедно висіли на її руках. На стареньку жіночку, що стояла поряд, й уваги не звернула: таких тут багато. Та чомусь її пропозиція-зойк "купіть кофтинку за гривню" гаком зачепила серце. Поряд з валізою сусідки, повною справді цінних для мене речей, її немудрий скарб - гіпюрова біла блузочка і жовта газова хустинка (суцільна синтетика минулого сторіччя) - (...).

Продовження...