Якщо маю час після чергової поїздки на Петрівку за пресою та книжками, полюбляю зайти до "Пузатої Хати" на Подолі, випити чашечку кави з тістечком або шматочком торту (жодних хвилювань щодо фігури, бо знаю, що це точно не зашкодить).
Продовження...]]>
За місяць, що передував 8 грудню (а квиток я купила завчасно, як мені і радили), я перетворилала на суцільний неспокій. Настрій від удаваних веселощів перестрибував до нестримних сліз, слово ""боюся" раз по раз злітало з вуст. Інтенсивність цього жаху лише зростала від наближення часу "Х". До цілком зрозумілого хвилювання за безпеку свого життя додався звичний острах, щось зробити не так. Хоча усі гострі предмети лежали у багажі (я вже подумки розпрощалася з моїми приладдями для манікюру після оповідей про крадіжки у Бориспільському аеропорті), а зброї чи наркотиків я і вдома не мала, після реєстрації на рейс я просто плакала, міцно вчепившись у куртку чоловіка . На намагання присоромити мене відрізала: "Перший раз можна".
Пробач, я таки тебе не впізнала. Можливо, за добу серце схаменулося, бо як інакше пояснити, що від повної байдужості воно перевернулося на шалене кохання. Набагато пізніше прокинувся розум. Несподівано спитав: "А чи не бачилися ми раніше?" Вдруге за життя виявив невластиву йому цікавість.
Я відхилилася від звичного маршруту лише на крок, щоб подивитися краєм ока на товар тітоньки, що пропонувала вироби з природних (та не дуже) каменів. Низки перлів так кумедно висіли на її руках. На стареньку жіночку, що стояла поряд, й уваги не звернула: таких тут багато. Та чомусь її пропозиція-зойк "купіть кофтинку за гривню" гаком зачепила серце. Поряд з валізою сусідки, повною справді цінних для мене речей, її немудрий скарб - гіпюрова біла блузочка і жовта газова хустинка (суцільна синтетика минулого сторіччя) - (...).